Країна як середовище існування — навіть після демократичних виборів — залишається найбільшим ризиком для власних громадян, бізнесу і громадського сектора.
Конкуренція всередині еліт мала би спричиняти ефективніші рішення для країни та для людей. Але на заваді цій конкуренції є перепона, спроможна знівелювати, зневажити навіть саму демократію в Україні.
Це порядок денний. І те, що його визначає.
Доки мова та історія як цінності ідентичності залишатимуться ключовими критеріями для прийняття громадянських рішень — у політичній пропозиції залишатимуться спекулянти і невдахи. Країна біднішатиме і слабшатиме, ставатиме менш цікавою для навколишнього світу і власних громадян.
Час політичного застою, в який ми увійшли, потрібно долати, не долучаючись до наявних дискусій Сходу та Заходу проти один одного, натомість формуючи нові дискусії за новими критеріями. У новому дискурсі повинні бути досягнення, якість і розум — супроти розтринькування, байдужості й стереотипів. А говорити мають ті, кому є що сказати, а не ті, хто має доступ до мікрофона. Нові ж герої мусять розуміти: власне право висловлюватись потрібно постійно виборювати.
Зміна порядку денного для країни може змінити сприйняття нас самих і зробити неконкурентними не тільки сьогоднішні політичні еліти. Ця зміна також має стати фінальним випробуванням, яке зробить очевидним той недолугий спосіб, в який український бізнес веде свою діяльність, менеджери ухвалюють рішення, студентів навчають, а службовці виконують свої сервісні зобов’язання.